МАРІЯ ЗАНЬКОВЕЦЬКА (1854-1934) – видатна українська акторка та театральна діячка (З книги спогадів «Мандруючи Чумацьким Шляхом»)

КремешнаяТетяна Кремешна, голова ВГО «Фундація «Олеся»

Ім’я Марії Заньковецької вимовляється  кожним українцем з почуттям особливої  поваги та захопленням. Жінка-легенда, всесвітньо відома прима першого українського професійного театру, справжня красуня і людина з великим щирим серцем,  вона  неперевершеною грою на сцені  зачаровувала навіть  найвидатніших постатей свого часу.

Звичайно, бути знайомою з Заньковецькою особисто  я не могла, бо пані Марії не стало в 1934 р. Але дивовижний збіг обставин, за якими її життя багаторазово перетиналося з долями моїх пращурів та родичів, видається  насправді  магічним. Після довгих роздумів вирішила розповісти Вам про це через форму  есеї, гідну, на мою думку, стати основою сценарію до кінострічки. Тож почнемо!

Наш час. Київ. Молода дівчина Тата нещодавно довідалася від своєї любої тітоньки Тетяни (від автора – мова йде про мене і мою племінницю), що їхня родина походить зі старовинного шляхетного роду Морачевських. Цей факт за радянських часів ретельно приховувався  з відомих причин. Та в незалежній Україні гриф «секретно» був знятий не тільки з державних, але й з багатьох родинних таємниць.

Намагаючись більше дізнатися про найвідомішого пращура – Пилипа Морачевського – першого перекладача Євангелія українською мовою, Тата починає збирати нові відомості в архівах Києва, Луцька, Чернігова, Сум, Харкова і Львова.  Читає листи більш ніж 100-річної давнини, що зберігаються  в  прабабусі Світлани. Уважно слухає її спогади.

І за знахідкою багатьох невідомих  фактів з життя роду Морачевських спливає ще одна, майже фантастична історія. Виявляється, що доля всесвітньо відомої української акторки Марії  Заньковецької якимось загадковим  чином, починаючи з першого дня її народження, пов’язана  з Татиними пращурами…

1854 рік. Субота, 22 липня. Чернігівська губернія, село Заньки. Дворянська садиба шляхетного, але не багатого роду Адасовських.

Господиня Марія Василівна  святкує свій День Янгола. Друзі та родичі на бричках з подарунками з’їжджаються  до будинку.

Серед них – і подружжя Морачевських з  села Шпаківка. Голова родини, Пилип Семенович, займає посаду   інспектора Ніжинського ліцею.

А його приятель  Кость Адамовський  — повітний суддя в Ніжині. Тому обидва мають змогу інколи бачитися.

І Пилипа Семеновича,  і Костянтина Костянтиновича, цих справжніх українських патріотів, об’єднувала історія славетних пращурів  часів  Запорізької Січі.  Дружина Адамовського з гордістю розповідала, що походить з роду Нефедових, еліти козацької старшини ХVІІ століття.  А  Пилип Морачевський пишався, що по лінії матері  був онуком Максима Галузевського  —  колишнього військового товариша (чин полкової старшини ) часів Богдана Хмельницького. ..

А надворі – чудовий сонячний день! У саду стигнуть наливні червоні яблука. П’янкий аромат меду та яскравий буйноцвіт  троянд. Гості сідають  за широкий дубовий стіл. Аж раптом у пані Марії починаються передчасні пологи. На ранок  на світ з’являється її п’ята дитина, чудова дівчинка з променистими темно-карими очима.

Маля одразу ж нарікають Марічкою — на честь Святої Марії Магдалени.

За кілька років Пилип Морачевський піде у відставку і вирішить  присвятити своє подальше життя благословенній справі  —  зробити переклади всіх найважливіших церковних книг  зі старослов’янської на українську.

—   Щиру молитву чужою мовою не вознесеш! — писав Пилип Семенович у листі своєму синові.

Саме тоді помирає дружини пана Пилипа  —  і стосунки з родиною Адамовських потроху  припиняються.

Image0001

А маленька Марічка підростає, закінчує Чернігівську гімназію,  виходить заміж і… починає грати на професійній театральній сцені. Її талантом зачаровані  аристократи й звичайні  містяни. Але тексти постановок — російською. Це дратує!

І після розставання з чоловіком в 1887 р. Марія Заньковецька  (від автора — сценічний псевдонім походить від назви села Заньки) разом  з  П.Саксаганським,  І. Карпенко-Карим,  М.Старицьким,  М.Кропивницьким та

М. Садовським  приймає участь у створені Першого професійного театру в Україні.

Спочатку  —  в Єлісаветграді (від автора —  нині місто Кропивницький).  А згодом в Києві, в приміщені Троїцького народного будинку (від автора  —  нині Київський театр оперети).

Лицарем серця пані Марії вже багато років вважається Микола Садовський. (На жаль, офіційно їм так і не дозволили зареєструвати шлюб.) Тому не дивно,  що, коли в 1907 р. пан Микола вирішує створити в Києві  Перший український стаціонарний театр, Марія стає його помічницею та партнером. Та, звичайно, примою трупи. Грають лише українських авторів і тільки рідною мовою.

Якось на вечірці у близького приятеля Миколи Лисенка Заньковецька та Садовський знайомляться з подружньою  парою  —  Федором Ходаковим і Наталею

Морачевською. Ті  щиро  запрошують  до себе в гості. Виявляється, що пані Наталя  —  двоюрідна правнучка Пилипа Морачевського —  товариша Маріїного батька.

Заньковецька розповідає новим друзям, що їхній театр бідкує. Обмаль коштів  для  утримання в трупі дійсно професійних акторів!

І тоді Федір, вже відомий художник і господар однієї з найкращих у Європі багетних майстерень (нещодавно  виконав замовлення  аж від Собору Паризької Богоматері!), разом з дружиною Наталею вирішують провести кілька домашніх благочинних аукціонів.

7B4012FE-97C6-4BB3-A24F-B9AC53273FE9_mw1024_s_n

По суботах до їхнього  київського помешкання по вулиці Рогнединській збираються відомі меценати. А Федір виставляє на продаж картини. Як свої, так і друзів-художників.  Родзинка дійства — неперевершений спів Марії Заньковецької  під  акомпанемент  на фортепіано від Наталі Морачевської.

На жаль, за два роки Марія  та Микола  призупиняють  свої  відносини   через  численні  зради Садовського.  Заньковецька залишає Київ. Починає гастролювати по Європі з різними   трупами та має шалений успіх.

Але в 1918 р. знову повертається до улюбленого міста. Оселяється у сестри по вулиці Великій Васильківській. Її  запрошують до  театрального колективу,  який очолює добрий приятель Панас Саксаганський.

А після вдалих гастролей Україною в 1922 р. пані Марія і пан Панас створюють у Києві Народний театр.

Помешкання ж Марії Заньковецької стає своєрідним творчим клубом української мистецької еліти.

Image0002

Саме тоді Наталя Морачевська, що після більшовицького перевороту переїхала разом з родиною з Хрещатика на дачу біля Голосіївського лісу, вирішує навідатися до колишньої знайомої. Тим паче від Деміївки до Великої Васильківської – хвилин 30 пішки.

4 серпня (від автора  —  а не 23 липня, бо на той час вже діяв комуністичний декрет про введення західноєвропейського календаря), в День Народження пані Марії, разом з 6-річною донечкою Валентинкою Наталя прямує до будинку Заньковецької.

Марія щиро зраділа. І тому , що після страшних перепитій долі подруги (втрата оселі, смерть коханого чоловіка Федора, більшовицький терор) знову побачила свою любу Морачевську. І особливо подарунку   —  темній ажурній шалі, зв’язаній  Наталею власноруч.

Але приятелька зі своєю  дочкою надовго не затрималася  —  вдома чекали ще четверо дітей! Та й помешкання Заньковецької було переповнене іншими

гостями.  І кого там тільки не було:  артисти Ф. Левицький, І. Мар’яненко, Г. Юра, Н. Ужвій; художники   І. Їжакевич,

О. Фомін; академіки О. Богомолець та Д. Заболотний!

На жаль, за півроку Наталії Морачевської не стало. Мати шістьох  дітей, вона,  відчувши себе зле,  не мала можливості заплатити за виклик лікаря. В родині працював лише старший син Олександр. І його зарплатні водія ледь вистачало на утримання матусі та п’ятьох маленьких сестричок!

Різка біль внизу живота не давала спокою Наталі протягом   декількох  днів. Вона сподівалася, що невдовзі все пройде. Але не судилося! Смерть сталася через не видалення гнійного апендициту.

І тільки за 10 років Валентина наважилася знову відвідати пані Марію. Та мешкала за тією ж  самою адресою. Дівчина застала приятельку матері вже в тяжкому хворобливому стані.

Заньковецька не одразу впізнала дочку Наталі Морачевської. А потім зраділа! Та після звістки про смерть приятельки  залилася сльозами.  І  за кілька хвилин  в стані щирого розпачу звернулася до родички, що сиділа поруч:

—  Невдовзі  я теж помру! Та коли опинюся  в  труні,  обов’язково підфарбуйте мені губи. Жінка завжди повинна бути красунею! ..

Заньковецької не стало за рік. Кажуть, останні свої дні люди бачили, як по вулиці ледь пересувається в супроводі чорного сеттера стара понура  жінка, закутана в теплу шаль, зв’язану колись турботливими руками подруги Наталі Морачевської…

І знову наш час! Тата спілкується зі  своєю тіткою Тетяною. І та розповідає племінниці  ще одну неймовірну історію. Але вже про старий фотографічний знімок Марії Заньковецької, що прикрашав  залу на колишній дворянській дачі прабабусі  Наталі  —  в помешканні  по вулиці Ужгородській.

2

Це фото турботливо зберігала Тетянина  бабуся – Валентина Федорівна. Але  коли  тітоньці Тетяні було 4 рочки, вона побачила такий  же самий  знімок в іншому будинку  —  у відомого поета Максима Рильського.

Він мешкав недалеко від них, на околиці Голосіївського лісу.  Місцеві діти інколи, по вихідних, запрошувалися в гості до садиби митця. Читали йому вірші, гралися з його песиками.   А Рильський частував малечу домашнім ягідним морозивом.

Одного разу бабуся Валя, замість своєї дочки Світлани, привела онучку Таню до Максима Тадейовича. Випадково побачила фотографію Заньковецької. І розповіла поетові, що її мама Наталя  Морачевська була знайома з великою акторкою.

А той, в свою чергу,  зізнався, що ще в 13-річному віці, мешкаючи після смерті батька в будинку Миколи Лисенка, мав змогу неодноразово бачити пані Марію.  Та був щиро по-юнацьки в неї закоханий…

Здивуванню Тати від сповіді тітоньки не було меж!  Та на цьому дивні збіги не закінчувалися. Продовження здалося суцільною магією!

Виявилося, що Татина прабабуся Валя, познайомившись 1937 р. з майбутнім чоловіком, з’ясувала:  родина її коханого Григорія Коваля також приятелювала з Марією Заньковецькою.

Ці дружні стосунки почалися в 1904 р. Після вдалих гастролей з Миколою Садовським пані Марія придбала земельну ділянку в селі Жердова Броварського повіту, що за 45 км від Києва. На цій землі швидко зріс будинок-красень, що був побудований  для улюбленої тітки племінником  —  хазяйнуватим капіталістом нового ґатунку Карнауховим.

Жердовці одразу ж охрестили будівлю «Марусиним куренем» . А сусідами М. Заньковецької виявилася  заможна селянська родина Ковалів.

Семен Коваль і його дружина хоч і не були з поміщиків, проте обидва походили з поважних козацьких династій, які вірою та правдою служили ще Богданові Хмельницькому.

Ковалі одразу ж почали допомагати пані Марії  –  і по господарству,  і садівничими порадами. Та   навіть  вчили її кулінарним навичкам. Заньковецька виявилася сумлінною ученицею. І за деякий час  приготовані нею страви  стали  вважатися  за справжній шедевр.

Життя пані Марії в Жердовах проходило здебільше без чоловіка Миколи. Бо він весь час знаходився в ділових (як  казав) роз’їздах. На руках у жінки  був син Садовського

від  акторки-коханки. (Та покинула хлопчика невдовзі після пологів.)

Маленький Юрко називав Заньковецьку мамою.  А пані Марія дійсно опікувалася ним, як рідним. Навіть пиріжки готувала любому хлопчику власноруч.

Але родинне щастя тривало недовго! Дізнавшись про чергову коханку чоловіка, Заньковецька назавжди йде від Миколи Садовського. Вона від’їжджає з Жердов, залишивши на добру згадку сусідам-Ковалям своє фото…

Остання сцена есеї (або кіносценарію): тітка Таня  разом з племінницею  покладають квіти до пам’ятника  М. Заньковецької в Маріїнському парку. І  Тата  промовляє:

— Тепер я розумію, люба тітонько, звідки у Вас цей чудовий  життєвий принцип  —  фарбуватися навіть тоді, коли йдеш  до магазину за хлібом!

…Ось така невигадана,  але, насправді, магічно-чудова історія, в реальність якої спочатку тяжко повірити! Та я  щиро  переповіла  її Вам…

 

Поделиться в соц. сетях

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *