Людмила СМОЛЯКОВА – майстер з реконструкції трипільської кераміки, в творчому доробку якого більш, ніж 3000 бездоганних відтворень, з 2005 року – член Національної спілки майстрів народного мистецтва України.
За цим лаконічним рядком ховається безліч фактів з неймовірно цікавого, творчого, по-справжньому якісного життя.
Між минулим і прийдешнім є сьогодення. Кожна з епох – лише мить в історії розвитку земної цивілізації, а та, в свою чергу – лише цяточка на мапі неосяжного Всесвіту. Але кожна з епох для чогось потрібна, а у кожного з землян – своя місія і своє джерело натхнення для її виконання…

Автор рубрики — Галина ЛОСЄВА, Берегиня сімейного клубу «Трипільське сонце», суддя міжнародного класу (WACS), Lady Chef NIP:
– НАПЕРЕДОДНІ великого державного свята – Дня незалежності – побачила в небі над Підгірцями незліченну зграю лелек. На нашіх теренах цей птах споконвічно вважається символом єдності роду, злагоди, сімейного щастя, і в голові промайнуло: бути миру, бути добру, бути майбутньому! А навздогін – настанова видатного українського поета М. Рильського: «Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього. Хто не відає про славу своїх предків, той сам не вартий пошани”, – яка, в свою чергу, нагадала, що я ж тільки останні 12 років задіяна в індустрії гостинності, а взагалі-то маю вищу педагогічно-історичну і дипломатичну освіту. Підсумувавши серпневі думки, дійшла висновку, що, відначаючи 27-му річніцю незалежності, доречно буде нагадати – собі, і іншим, що сторінок в історії України значно більше, ніж 27. Ясно, як божий день, що кожне наступне покоління «стоїть на плечах» попереднього. Численні розкопки, розпочаті на Київщині більш ніж 120 років тому, продемонстрували, що наймудрішими з найдавнішіх були трипільці. Здавалося б, відстань до часів, коли на нашій з вами благословенній землі започаткувалась і розквітла цивілізація хліборобів-творців, є нездоланною, але…
…СЬОГОДНІ я познайомлю вас з людиною, яка, знаходячись в сьогоденні, “наводить містки” між минулим і прийдешнім елегантно і професійно, бо за статтю є жінкою, а за освітою – інженером-будівельником і фахівцем з організаціі змістовного, з яскравим етнічним забарвленням відпочинку. Але по-перше – вона митець, і митець особливий, бо першою зробила те, що давно потрібно було зробити…

17 РОКІВ ТОМУ Людмила Іванівна відкрила для себе Трипільську культуру і… майже фізично відчула під ногами загадковий місток. По праву руку – високотехнологічне майбутнє, в якому про Матінку Природу геть забули; по ліву, на відстані в сім тисячоліть, – золота ера енеоліту, рай на Землі: на мальовничих пагорбах поміж річок миготять вогнями гігантські трипільські міста, забудовані по колу двоповерховими будинками – чепурненькими, затишними, бо кожний з них не тільки житло, а ще й храм – з алтарем та іншою відповідною атрибутикою. Щедра, родюча земля, розташована між берегами Дніпра, Дністра і Південного Бугу була для трипільців і життєдайною Матір’ю, і всемогутньою Богинею. Свою годувальницю, помічницю, заступницю хлібороби-трипільці вшановували справлянням численних обрядів з використанням культової кераміки. В залежності від призначення, кожний предмет мав відповідні розміри, форму, символіку…
Л. Смолякова: – Коли в 2000 році вперше побачила грудочки спеченої глини на місці розкопок і доторкнулася до черепків (вкриті загадковими символами, вони нагадували сторінки старовинного манускрипту), я була вкрай зворушена, настільки було все це правдиве, щире і справжнє. За деякими параметрами Трипільська цивілація є унікальною. Не маючи писемності як такої, мовою виразних форм і символів, вплетених в неповторні орнаменти, її представники – талановиті і вправні гончарі – розповідають про вірування, вподобання, взаємовідносини, винаходи, досягнення своїх співплемінників, тобто їх рукотвори не тільки гарні, але ще й красномовні. Трипільська кераміка, таким чином, являє собою своерідний літопис, в якому проглядається життєва філософія трипільців.
ЦЕ Ж ЗОВСІМ НЕДАВНО, наприкінці XIX cт., Трипільська культура стала “археологією”! А для мешканців гігантських трипільських міст – успішних і єдиних на той час професійних хліборобів, вправних домобудівничих, ремісників різних напрямків, в тому числі гончарів, які примудрялися без використання гончарного кола створювати із звичайнісінької глини справжні дива – це було планомірне, високодуховне, глибоке, прекрасне щоденне життя.
Не випадково дехто з науковців – нашіх і зарубіжних – називають епоху розквіту трипільської цивілізації золотою ерою людства.
ПІД РІЗНОКОЛЬОРОВОЮ ВУАЛЛЮ АНГОБІВ є настанови і морально-етичного характеру. Ніякого диктату, лише фрагменти з життя гармонійного суспільства – як приклад для наслідування?.. Лише ілюстраціі–нагадування про духовність, шанобливе ставлення до старших, до жінок, до матінки Природи, до землі і хліба, закодовані в символах, складених в орнаменти зовсім не випадково, а виважено, з дотриманням певного ритма. В цьому вбачається зв’язок з Всесвітом. Ті, що розуміються на символіці, відзначають космогонічність трипільської кераміки.
В КОЖНІЙ ДЕТАЛІ… в дивовижних формах горщиків, в завитках орнаментів, в колористиці я побачила дуже глибокий сенс. І прийшло розуміння, що представники цієї цивілізації мали місію, яка абсолютно здійсненна як сьогодні, так і у віддаленому “завтра”, якщо вкладати в це сенс.

ВОНО НЕЗНИЩЕННЕ, ВОНО ВІЧНЕ: що матеріал – глина – 7000 років пролежали черепки в землі і без проблем збереглися, при бажанні можна відтворити повну схему орнаменту, прочитати їх послання нам, сьогоднішнім, і втілювати в життя досконалу, відпрацьовану на протязі майже трьох тисячоліть (так довго не проіснувала жодна цивілізація в світі) програму господарювання на землях виняткової якості; що дивовижні, вражаючі уяву вироби з цього надзвичайного цікавого природнього матеріалу.
ЖОДНА ЛАНКА започаткованого в мідну добу ремісництва не загубилась у часі, в українському килимарстві, гончарстві, дерево-різьбярстві, в українських вишивках і писанках існує багато геометричних і рослинних мотивів, які виразно нагадують трипільскій орнамент. Все це ми отримали у спадок, і маємо продовжувати.
ТРИПІЛЬСЬКА КЕРАМІКА – ЦЕ КРАСА, що спонукає до роздумів, пробуджує енергію душі і надихає на творення… знову ж таки Краси. Не обов’язко хтось займається саме глиною. Іноді вишивають, іноді малюють, іноді майструють іграшку… За 17 років я побачила багато людей, яких феномен під назвою трипільська культура надихнув на творчість.
Г. Лосєва: – Творчій вплив цього феномену я відчула на собі, підтвердження тому – заснування в Підгірцях заміського сімейного клубу “Трипільське сонце” і мої арт-проекти.
Але треба зауважити, що на початку міленіуму стежки в “дивосвіт Трипілля” майже позарастали: не було цікавих книжок і документальних стрічок на цю тему, не відчувалось трипільської ноти в скверах і парках, неможливо було здійснити природнє бажання придбати трипільський сувенір або аксесуар з яскравою трипільскою ноткою…
Л. Смолякова: – Саме завдяки всім “не було” і “неможливо”, про які ви сказали, я зрозуміла свою місію – нагадати співвітчизникам про їх багатющу і в якомусь сенсі цілющу спадщину, відтворити красу, зроблену руками нашіх пращурів, зробивши її доступною для широкого загалу, поділитись з людством мудрістю своїх прапрапрадідів, презентуючи Трипільську культуру за межами України.
Г. Л.: – 17 років життя Людмила Іванівна присвятила відродженню Трипільскої культури на нашіх теренах, а з 2005 року як фахівець, обізнаний в тонкощах готельно-туристичного бізнеса, представляє на міжнародній арені багатющу спадщину українців, ілюструючи її реконструкціями трипільскої керамики з авторської колекції.
Сьогодні можна не тільки побачити, але і потримати в руках цю красу і цю мудрість, а також долучити своїх нащадків до культури, що на протязі 7000 років дихає і надихає.
До речі, зупинятися на досягнутому майстриня не збирається.
Її наступна мета – створити учбовий заклад, в якому можна буде отримати правдиву інформацію про цей пласт історії нашої держави, вже навіть розроблена навчальна програма: від дитячого садочка – до університету.
22 серпня вперше за 15 років під одним дахом, а саме – в блакитній залі Міжнародного Центру культури і мистецтв Федерації профспілок України зібрались люди, дійсно зацікавлені в збереженні і подальшому розвитку Трипільської культури: науковці, студенти, громадські діячі, політики, педагоги, митці, народні майстри… Звісно, я теж була там присутня! В рамках форуму “Перспективи розвитку України крізь призму Трипільської цивілізації” відбулась презентація Народної Академії Трипіллязнавства. Коли мене запросили до слова, я зазначила, що повернення до материнської культури – культури Трипілля – піде на користь суспільству, а голові Вищої Ради ГО “Народні збори України”, генералу арміі Миколі Маломужу, який всіх нас зібрав, вручила «Нагороду серця мого» – срібну трипільську бабу.
Л. С.: – Хто торкається Трипілля – той набуває сенс життя, я впевнилась в цьому на власному досвіді. Життя стає зовсім іншим, бо фактично це творчість, без якої сьогодні не буває навіть економіки. Будь-яка програма – це обов’язково творчість! Чому? Тому що творчість пробуджує усвідомленість, а коли до вас приходить усвідомленість, ви починаєте бачити багато того, заради чого варто жити.

Фото: Юрій ТИМОЧКО

Больше статьей из рубрики «Вкуснпя дипломатия»:
Колоритная буковинская кухня
VIP-персоны кулинарного мира. Дэниел Эйтон / Daniel Ayton
Память – это родина души
В кулинарном искусстве – свои тенденции
Галина Лосева: дипломатия кулинарии
Мария Шрамко: «Во всём рукотворном есть частица души создателя…»
Хлеб и пицца – родные сестрицы
Масленичное гулянье удалось на славу
VIP-персоны кулинарного мира. Беларусь. Людмила Овсянникова.
VIP-персона кулинарного мира Юлия Драгут о проектах, мечтах.